Під час карантину ми змушені проводити багато часу з близькими у замкненому просторі, ще й працювати. Особливо складно тим, у кого є малі діти.

Коли йдеться про те, як саме ваша дитина може звести вас з розуму, межі майже немає. Безліч питань, які ніколи не закінчуються й завжди виникають у невлучний час. Безлад у кімнаті та й по всій квартирі, якщо ви не встигаєте за ними наглядати. Постійні прискіпування до всього. Американські гірки в настрої. Нескінченні "хочу" й "дай".

Пандемія лише посилила все це – постійний стрес, робота з дому, нестача сну й дуже мало часу, який ми можемо провести на самоті.

Все це рано чи пізно призводить до вибуху люті. І це природно, адже в нас майже не залишилось каналів для відведення своєї енергії та можливості нормально займатися улюбленим хобі або спортом (через карантин багато чого не працює).

Але є хороша новина – існує багато поведінкових тактик та швидкодійних, заспокійливих технік, які допоможуть впоратися з неприємною ситуацією.

Ігноруйте дратівливу поведінку

Кетрін Перлман, доктор філософії, засновниця "Сімейного тренера" та авторка книги "Ігноруй це!", рекомендує ігнорувати будь-яку поведінку, яка дратує, привертає увагу або виникає після того, як ви вже сказали "ні".

І на противагу вона пропонує засипати своїх дітей увагою, коли вони поводяться добре.

Змініть динаміку. Виділить короткі проміжки часу для глибокого спілкування з дітьми

Оскільки наші діти, ймовірно, також стресують через цю ситуацію, їхня поведінка може бути своєрідним пошуком заспокоєння.

Вони хочуть знати, що, попри потрясіння, все буде добре, ви все одно будете поруч, любитимете їх та захищатимете.

Виокремте 20 хв, щоб пограти в настільну гру, щось намалювати разом або зробити щось інше, що витягне вас обох "з динаміки створення стресу".

Відповідь на цю глибшу потребу, імовірно, зменшить їхні надокучливі дії.

Перевірте свої емоції та навчиться керувати ними

Зв’язок зі своїми емоціями допомагає зробити кращий вибір щодо того, як реагувати на своїх дітей.

Нагадайте собі, що надзвичайних ситуацій немає. Ніхто не вмирає.

Змініть свої думки. Повторюйте про себе невеличку мантру: "Вона поводиться як дитина, бо є дитиною. Я тут дорослий / доросла".

Спробуйте фізично зняти напругу. Зверніть увагу на те, де ви тримаєте напругу у своєму тілі, і витрусіть її. Глибоко вдихніть і продуйте. Видайте гучний (але не загрожуючий) звук.

Заземліться

Ще один простий засіб – вода. Вона часто допомагає заземлитись. Для цього достатньо потримати руки під проточною водою або випити склянку води.

Ще можна сісти на підлогу та порахувати назад від 50 або зробити кілька глибоких вдихів, говорить Девон Кунцман, тренер з виховання та життя малюків.

Використовуйте "техніку швидкої узгодженості"

Якщо ми потрапляємо в спокійний стан, дослідження в Інституті HeartMath показують, що серця наших дітей фізично реагуватимуть на стан нашого серця.

Виконайте стійку на голові. Серйозно!

Перебування головою вниз допомагає заспокоїти нервову систему, збільшує приплив крові до мозку і дає вам нову перспективу.

Не обов’язково виконувати стійку на голові, адже вправа травматична й краще виконувати її під наглядом тренера, якщо до цього ви ніколи її не робили.

Можна виконати прості пози йоги, такі як "Собака вниз", "Поза дитини" або ляжте на спину й підійміть ноги вгору по стіні. Щоб збільшити заспокійливий ефект, зробіть 5-10 глибоких вдихів.

Переосмисліть ситуацію

"Перспектива – це один з найпотужніших інструментів виховання дітей", – говорить Кунцман.

Психолог Айлін Кеннеді-Мур зазначає, що історії, які ми розповідаємо собі про неправильну поведінку наших дітей, можуть або підживити наш гнів, або спонукати нас реагувати корисними способами.

Історії, які ми розповідаємо собі про власні можливості, також є критичними.

Їжте продукти, збагачені магнієм

Під час стресових моментів кількість цього важливого мінералу швидко зменшується, і саме тоді він нам найбільше потрібен.

Їжте зелені листяні рослини, такі як шпинат та капуста, або готуйте смузі з бананом, авокадо та темним шоколадом.

Завжди робіть висновки

Коли ви будете спокійні, поміркуйте над тим, чого можете навчитися з того, що сталося. Як ви можете підтримати себе, щоб залишатися більш емоційно регульованим?

Пізніше, коли ви та ваша дитина відчуєте спокій і зв'язок, спробуйте поговорити з нею про те, що сьогодні сталося, та про її поведінку. Але робити це треба спокійно та лагідно, пояснюючи, чому вам було важко.

Якщо ситуація повторюється, складіть список можливих рішень і починайте їх випробовувати. Життя занадто коротке, щоб переживати ті ж самі проблеми знову і знову.

Не виходить запам’ятати ці кроки? Можна роздрукувати маленьку шпаргалку і носити її з собою. Кілька місяців практики, і ви навіть не згадаєте, коли востаннє вам урвався терпець.

 

Як підготуватися  до школи в домашніх умовах

З якого віку потрібно починати готуватися, на що варто звернути увагу насамперед, які навички опановувати і як мінімізувати стрес на початку навчання — відповіді на ці запитання вм знайдете у цій статті.

Розвивайте емоційний інтелект

Часто батьки приділяють багато часу поліпшенню академічних навичок дитини, але зовсім забувають про емоційний інтелект. Школяр може бути на досить високому рівні в навчанні, але не зможе знайти спільну мову з однокласниками та подолати елементарні труднощі. Ще до першого класу дитині важливо вміти вирішувати конфлікти, контролювати емоції, відповідати за свої вчинки, співпрацювати з іншими.

Тому сину або доньці потрібно якомога більше спілкуватися з однолітками. Якщо немає можливості віддати чадо до садочка, зверніть увагу на різні розвиткові курси чи гуртки. Адже соціальні навички розвиваються в середовищі взаємодії з іншими.

Вдома можна програвати різні ситуації: що робити, коли треба вийти під час уроку, навіщо ділитися, як чинити, коли тебе ображають, на що краще не звертати увагу, а де потрібно пояснити, що з тобою так поводитися не треба. Можна грати в школу, причому дитина може виконувати роль як учня, так і вчителя.

Дозвольте дитині отримувати життєвий досвід. Коли ви встановлюєте межі відповідальності, обов’язково поговоріть про правила та наслідки. Наприклад, ваша дитина захотіла посадити квіточку. Розкажіть, що її потрібно поливати щодня, інакше рослина засохне і загине. Запропонуйте допомогу, якщо бачите, що малюк не справляється. Але не потрібно все робити за нього. Якщо дитина не хоче доглядати за рослиною, дозвольте їй побачити наслідки своєї недбалості.

Перший навчальний рік — це завжди стрес. Нові правила, колектив, розклад дня. Щоб мінімізувати цей стрес, встановіть потрібний режим заздалегідь. Приблизно за два-три тижні до початку навчання запропонуйте вашому майбутньому школяру лягати спати та прокидатися у визначений час. Це дасть змогу швидше адаптуватися до шкільного розпорядку.

Навчайтеся поступово

Є батьки, які починають підготовку в останнє літо. Знаходять різні курси, починають активно виконувати різні завдання з дітьми вдома. І їхня помилка навіть не в тому, що вони пізно почали, а в тому, що одразу обирають вправи надто високого рівня. Це призводить до стресу в дитини, вона з острахом думає про те, що на неї чекає у школі. Навіть якщо до навчального року залишилось кілька місяців, все одно починайте готуватися із самого початку.

Задуматися про підготовку варто вже з 2-річного віку. Але це не означає, що потрібно сидіти за зошитами, одразу вчитися читати і писати. Усе має бути поступово. Починайте з навчальних ігор на розвиток пам’яті, уваги та логіки. І потім крок за кроком вивчайте щось нове. Запитуйте дитину, що її цікавить, і допомагайте знайти відповіді на всі запитання.

Звертайте увагу на темп навчання. Може бути так, що в тому ж віці одна дитина вміє набагато менше, ніж інша. Це не означає, що є якісь прогалини, просто в кожного свій темп навчання. Дозвольте своїй дитині навчатись у власному темпі, не підганяйте її, інакше це знову ж таки призведе до стресу і демотивує. Не всі можуть швидко засвоювати інформацію, деяким учням потрібно більше часу на щось. Не поспішайте і переконайтеся, що ваша дитина повністю зрозуміла попередній пункт і відпрацювала його на практиці, перш ніж робити наступний крок. Навіть якщо дитина вже добре читає, але їй дали текст, у якому вона не розуміє багатьох слів, це може відбити будь-яке бажання далі читати, або й узагалі навчатись.

Не забігайте наперед. Програма першого класу розрахована на учнів із середнім рівнем знань. На початку року діти з вищим рівнем пригадують те, що вже знають, а з нижчим — засвоюють нову інформацію. Але якщо ваш першокласник буде вже все знати по програмі, то він швидко звикне до того, що не потрібно докладати багато зусиль, щоб бути попереду. У такому разі в дитини відпадає необхідність розвиватися далі, удосконалювати свої навички. І тоді діти, що прийшли із середнім рівнем знань та старанно вчилися, можуть обійти такого учня в навчанні.

Навчання як частина життя

Педагоги рекомендують не давати дитині знання, які вона не буде застосовувати в реальному житті. Найкраще навчатися в зоні найближчого розвитку. Тобто вчити те, що зараз є актуальним і пріоритетним. Запропонуйте дитині порахувати листочки, які вона зібрала на прогулянці. Задавайте життєві задачі: можна взяти стільки цукерок, щоб залишилося п’ять. Це цікаво в цей момент дитині, і вона з легкістю виконуватиме такі завдання.

Обов’язково використовуйте наочність. Спостерігайте за навколишнім середовищем: рахуйте, додавайте, уявляйте. Використовуйте підручні предмети для виконання різних завдань.

Із чотирирічного віку можна починати вивчати літери. Зробіть цей процес творчим: ліпіть букви з пластиліну, робіть їх у вигляді аплікацій, малюйте, а потім перетворюйте на якогось героя, проводьте асоціації зі словами. Але дуже важливо називати звуки, а не літери. Так дитина зможе одразу поєднувати їх у склади і слова. А саме читання найкраще починати з інтересу малюка. Він хоче знати, що написано в книжці — запропонуйте прочитати це слово самостійно.

Письмо потрібно починати із вправ на дрібну моторику. У три-чотири роки можна грати з маленькими предметами: крупами, намистинками. Сортуйте їх за кольором і розміром. Також можна обводити малюнки за пунктиром, розмальовувати дрібні деталі. А вже потім — учитися писати друковані літери.

Прописи — це програма першого класу, тому я не раджу з ними поспішати. Звісно, якщо ви бачите, що дитина на високому рівні опанувала написання друкованих букв і впевнено тримає ручку, можна переходити до написання елементів писаних літер. Але все-таки до школи варто більше уваги приділити загальним вправам на розвиток моторики.

Не забудьте про розвиток мовлення. Запитуйте в дитини її думку про переглянутий мультик, прочитану книгу. Якщо висловлення даються важко, починайте з простих запитань «Як справи?» чи «Як минув день?»

7 ігрових завдань для дошкільної підготовки вдома

Естафета слів

Для цього завдання зберіть якомога більше членів сім’ї: тут головне швидкість і командний дух. На плакаті напишіть великими літерами слово та повісьте його на стіну. На столі покладіть папір та олівці. Учасники естафети повинні вишикуватись одне за одним. За командою кожен гравець підбігає до столу та записує по одній букві зі слова. Далі він повертається назад і передає естафету наступному учаснику. Мета — усім разом записати слово з плаката на аркуші паперу. Головне — дотримуватися правила: один гравець — одна літера.

Починайте з коротких слів та поступово переходьте до складніших. Якщо вашій дитині ще важко записувати літери, підготуйте картки з ними, щоб можна було викласти слово.

Рахунок на пальцях

Вам знадобиться пара гумових рукавичок та будь-яка крупа. Разом з дитиною наповніть рукавички крупою та зав’яжіть їх на кінцях. У вас вийдуть долоньки, які зроблять навчання математики веселим процесом. Запишіть на картках прості приклади та запропонуйте дитині використовувати пальці долоньок як маніпулятивний матеріал. Їх можна загинати на додавання та розгинати на віднімання. Ваш учень може називати результат або записувати його до зошита, залежно від рівня підготовки.

У такий спосіб можна вивчати і склад числа в межах десяти. На картці запишіть число. А завдання дитини — загинати різну кількість пальців на долоньках, щоб разом вони утворили це число.

Дихальна гімнастика

Перш ніж почати читати вголос, запропонуйте дитині «розім’яти» її органи мовлення. Це допоможе навчитися регулювати своє дихання під час читання: чітко вимовляти закінчення слів, не робити вдих на півслові. Для цього виконайте з дитиною кілька веселих вправ:

·     здуйте уявну пушинку;

·     погудіть, наче пароплав;

·     зобразіть свист вітру;

·     зробіть язиком рухи маляра, який фарбує стіну;

·     подзижчіть як жук.

Робіть такі вправи щодня перед читанням, і цей процес проходитиме легко.

Детектив

Для цього завдання вам потрібно уявити себе справжніми детективами та придумати разом таємний код. Створіть власний алфавіт, де кожна буква буде зашифрована під певним символом. Використовуйте нескладні знаки, щоб дитина могла з легкістю їх намалювати самостійно: сонечко, ромб, стрілка, сердечко.

Зашифруйте слова за допомогою символів та запропонуйте дитині розгадати їх. Так само і ваш малюк може зашифрувати для вас кілька слів. Коли завдання вже стане простим, спробуйте зашифрувати речення або цілий текст. Ви можете залишити дитині таємне послання, або ж навпаки — запропонувати їй написати вам листа.

Таке завдання допомагає розвивати увагу, пам’ять та вивчати літери весело.

Актор

Мета вправи — прочитати один і той самий текст з різними інтонаціями, наче актор. Найкраще вибрати невеликий віршик, щоб вашому учню не було надто складно. Запропонуйте дитині перевтілюватись у різні ролі: читати з виразом суму, радості, здивування, наче герой мультика, ведучий новин чи якась тварина.

Таке завдання допоможе розвинути дикцію та зрозуміти, якою важливою є інтонація під час читання вголос.

Графічний диктант

Ця вправа допомагає дитині розвинути увагу, просторову уяву, дрібну моторику пальців рук, посидючість та вчить орієнтуватись у зошиті.

Учню знадобиться аркуш паперу в клітинку, олівець та гумка. Вам лише потрібно знайти варіант графічного диктанту та уважно його прочитати. Ви диктуєте послідовність напрямків: клітинка ліворуч, клітинка праворуч тощо, і в результаті лінії мають утворити певне зображення.

Перед диктантом не забудьте повторити напрямки ліворуч, праворуч, вгору та вниз. Контролюйте кроки дитини, допомагайте зорієнтуватись у клітинках та виправити помилки за потреби. Вибирайте цікаві зображення, які після завершення можна розмалювати кольоровими олівцями.

Мозаїка

Ця вправа буде корисною для розвитку дрібної моторики та підготовки руки до письма. Вам знадобиться сітка для раковини — у ній має бути багато отворів круглої чи прямокутної форми. Запропонуйте дитині заповнити ці отвори різним роздатковим матеріалом. Це можуть бути ґудзики, намистинки чи навіть жолуді, зібрані під час прогулянки.

Щоб ускладнити завдання, поставте умову, що намистинки в кожному ряду мають бути іншого забарвлення. Це навчить дитину сортувати предмети за кольором.

Чекліст готовності дитини до 1 класу

Витворюйте позитивний імідж школи. Найважливіше завдання родини у підготовці до 1-го класу — це зняти страх дитини перед школою. У жодному разі не допускайте фраз на кшталт: «Якщо не вивчиш алфавіт, тебе не візьмуть до школи», «Школа — не місце для ігор», «Якщо будеш у школі нечемна/ий, вчителька насварить». Дитина має розуміти: школа — це місце, де вона буде щасливою і прийнятою, а не насвареною чи покараною.

Пояснюйте дитині, хто такий учитель. Розкажіть, що роль учителя — бути наставником для дітей: він допомагає вчитися, пізнавати світ, він є другом, але він також несе відповідальність за учнів. Вчителя слід поважати, а не боятися. Проговоріть із дитиною варіанти звертання до вчителя: залежно від школи це може бути звертання на ім’я по батькові або «пані Маріє», «пане Андрію». Але в жодному разі не «тьотя Наталя» чи «дядя Віктор».

Програвайте з дитиною ситуації привітання з учителями та учнями. Поясніть, що вчитель — друг, але все ж старший, тому з учителями школи слід вітатися «Добрий ранок», «Добрий день», а з однокласниками можна «Привіт». Якщо дитина не ходить у садочок, варто потренувати стандартні фрази знайомства: «Привіт, мене звати Софія. Давай разом гратися./Можна погратися біля тебе/твоєю іграшкою?» Для успішного спілкування з однолітками дитина повинна вміти розповісти, що вона любить робити, чим бавитися, що їсти.

Привчайте дитину вдома до «шкільного» розпорядку дня. Дитина повинна мати власне окреме робоче місце, де можна сидіти зручно, з рівною спиною, правильно тримаючи ручку. Практикуйте вдома зосереджену роботу дитини за столом не більш ніж 20 хвилин, потім — рухливу перерву. Дуже прошу батьків не ставити на дитячий стіл перекус, бо так дитина привчиться малювати і хрумати пластівці одночасно. У школі ми ще раз наголошуємо на правилі: на уроці їсти не можна, для цього є перерва.

Якомога більше говоріть з дитиною. Це найкращий спосіб підготуватися до школи — ідете вулицею, говоріть про все, що бачите довкола: про дерева, тварин, погоду, автомобілі. Цікавтеся думкою дитини, слухайте її та не перебивайте. Це дуже ефективний спосіб розвивати мовлення дитини та її навички спілкування.

Must know відомості дитини про себе: власне ім’я та прізвище, імена батьків, домашня адреса, місто, країна, дата свого народження. Обов’язкові загальні поняття: пори року, послідовність місяців року та днів тижня, назви різних фруктів, овочів, тварин та рослин, елементарні правила дорожнього руху. Звісно, на уроках ми знову будемо вивчати місяці та пори року, але ці поняття вже мають бути знайомі дитині.

Поясніть, що у школі діють правила, і їх треба дотримуватись. Але не муштруйте дитину, що в класі можна говорити лише з дозволу вчителя або тільки якщо була піднесена рука. У Новій українській школі на кожному уроці ми маємо живий діалог дітей, тому тут діють правила взаємоповаги: не можна перебивати того, хто говорить, перекрикувати чи вигукувати. Усі правила співжиття у класі ми з дітьми спершу створюємо, а потім стараємося дотримуватися. Батьки мають власним прикладом привчати дітей уважно слухати співрозмовника і не перебивати.

Перевірте базові побутові навички дитини. З досвіду роботи з дітьми знаю, що на момент першого класу дітям ще складно самостійно зав’язувати шнурки, застібати/розстібати пасок, штани чи спідницю, переодягатися в спортивну форму тощо. Упевніться, що дитина вміє робити все це сама, без допомоги дорослого, або намагайтеся купувати речі без складних застібок чи шнурівок. Привчайте дітей складати свої речі охайно в одному місці, а не розкидати по класу.

Упевніться, що дитина має навички самообслуговування. Дитина має чітко знати: якщо їй треба до туалету, вийти можна в будь-який момент уроку без окремого дозволу від учителя. Достатньо просто повідомити вчителя, що є потреба вийти.

Привчайте дитину впізнавати свої шкільні речі та тримати їх впорядкованими. По-перше, купуйте речі до школи разом із дитиною: щоб вона сама їх обирала, а потім могла впізнати свої. Щоб діти не плутали зошити та підручники, поки вони ще не впевнено читають, я пропоную учням спеціальні наліпки. По-друге, тренуйте навички дитини складати шкільну сумку за розкладом на наступний день: хай дитина роздивиться всі відділення свого рюкзака і визначить, куди і що складатиме. У першому класі це можна робити разом із дорослим, але до 4-го класу дитина вже повинна повністю сама збиратися до школи. По-третє, раджу батькам підписувати одяг дітей на внутрішніх етикетках: так учитель зможе швидше знайти власника речі.

Влаштуйте гру-імітацію «Мій перший день у школі». Перетворіть один день на гру у школу: хай хтось із батьків грає роль учителя, а хтось — іншого учня. Так зможете потренувати всі складові шкільного дня, змоделювати ситуації на уроці чи на перерві. Батьки, закликаю вас не боятися гратися, адже гра лежить в основі навчання у Новій українській школі, і це справді ефективний спосіб прокачування навичок.

Дізнайтеся, чи у вашому закладі діє «Школа майбутнього першокласника». Якщо так, раджу скористатися нею. Зазвичай вона починає роботу якраз за 6 місяців до вересня, і це чудова нагода для дитини пройти період адаптації ще до початку навчального року.

Ходіть на прогулянку або на гуртки у вашу майбутню школу. Дитині важливо поступово звикати до будівлі школи, подвір’я. Якщо можете, запишіть дитину у гурток при школі або відвідайте День відкритих дверей. Це допоможе дитині сприймати школу як безпечне, дружнє, знайоме середовище, а отже адаптація до шкільного життя пройде легше.

Підготуйте себе і дитину до сепарації. Зі свого досвіду знаю, що найбільший страх майбутнього першокласника — що поруч не буде мами. Тому про це варто говорити з дитиною вже зараз: що школа — це дружнє середовище, там завжди можна попросити про допомогу вчителя, що після уроків на тебе чекатиме мама чи тато. Другий дитячий страх — страх невдачі: що у школі він або вона зробить щось не за правилами, а вдома за це насварять. Раджу батькам практикувати здорове ставлення до помилок: помилок неможливо уникнути, вони потрібні нам, щоб вчитися.

                               

Коли мама — тиран. Яких травм завдають дітям токсичні батьки

Відчуття провини і тривоги, низька самооцінка, ризик опинитися в романтичних стосунках з аб’юзером — це лише малий перелік того, з чим у дорослому житті можуть зіткнутися діти токсичних батьків

Чи можливо якось розірвати порочне коло психологічного насильства? Особливо коли справа стосується взаємин з батьками. Про основні прояви побутового насильства і про те, як врятувати взаємини з батьками — далі в матеріалі.

«Це досить часто трапляється, коли мати — тиран. Я одягалася, як скаже вона. Робила все те, чого вона хотіла. І на свою думку, звичайно ж, не мала права. Вона називала себе „подружкою“, і я дійсно думала, що це так. Пам’ятаю, маленькою мене били. Але я не можу сказати, що мене не любили, ні. Просто поганий настрій був, немає грошей, погода погана або трохи випили…», — так починається одна з сотень історій на сторінках онлайн-щоденника Мені здається, де можна анонімно розповісти про випадки домашнього насильства.

Найстрашніше, що вона не сприймається як жахлива. «Ну, з ким не буває, — подумають багато хто, — стандартна побутова історія». Але ж психологічне насильство — це дуже небезпечна і поширена форма.

Ознаки токсичних стосунків

Ігнорування

У різних його видах: дитини взагалі, її бажань, звернень, потреб. «Я не буду з тобою спілкуватися, бо ти не робиш те, чого я хочу», — типова маніпуляція. Згодом дитина думає, що з нею щось не так, і всі проблеми в суспільстві проєктує на себе.

Газлайтинг

Це форма психологічного насильства, коли дитину змушують сумніватися в адекватності свого сприйняття. Вона зіткана з дрібниць.

Наприклад, мама плаче. Дитина підходить і запитує: «Мамо, тобі погано?». «Ні, що ти, тобі здалося», — відповідає мама. Далі, в дорослому віці, такій дитині завжди здаватиметься, що їй «здається». Але коли здається — насправді не здається. Особливо у всіх питаннях, що стосуються насильства.

«Ну мама ж любить тебе»

Будь-яке рішення, приємне чи ні, справедливе чи не дуже, аргументується любов’ю. Це маніпуляція. Дитина починає асоціювати широкий спектр негативних емоцій (агресію, сором, злість тощо) з маминою любов’ю, а пізніше сприймає такі ж прояви від інших людей як прояви тієї самої любові. І, як наслідок, вже в дорослому віці людина з таким сформованим патерном часто потрапляє в аб’юзивні партнерські стосунки, без можливості їх обірвати.

Стирання особистих кордонів

Його найлегше проілюструвати прикладом. «В юності я часто вела щоденники. А в дорослішому віці дізналася, що мама їх читала…», — пише користувачка онлайн-щоденника. Досить стандартна історія, коли батьки настільки хвилюються за життя і здоров’я своїх дітей, що забувають про особистий простір. Але грамотно вибудувані особисті кордони і «своя» територія дуже важливі для формування здорової психіки.

Емоційне зловживання

Залякування, приниження (як словесні, так і фізичні), перекладання відповідальності, насильницька дезадаптація — все це прояви нездорових стосунків мами і дитини.

Чи можливо все змінити?

У токсичної поведінки є безліч причин. Передусім — «недолюбленість», далі — сімейна драма, яка вже кілька поколінь поспіль не дає можливості сформуватися здоровим поведінковим патернам. І лише робота з фахівцем дозволить вирватися із замкнутого кола сценаріїв і антисценаріїв. Заняття з психотерапевтом дають можливість повною мірою пережити свій травматичний досвід і вийти на новий етап взаємовідносин.

Чим токсичні батьки небезпечні для дитини?

Будь-який токсичний вплив батьків негативно відображається на розвитку дитячої особистості.

В дитини з'являються різноманітні психологічні травми, блоки та страхи, які згодом не дають їй нормально розвиватися і побудувати щасливі відносини в дорослому житті.

Проблеми в сім'ї можуть також негативно впливати на фізичне самопочуття та викликати різноманітні психосоматичні захворювання.

При цьому дитина не в силі протистояти батькам і оцінити негативні наслідки їхніх дій.

Для дитини батьки - незаперечний авторитет.

Дитина може розуміти, що щось не так лише на рівні відчуттів.

Її будуть переповнювати негативні емоції – страх, образа, сльози, біль.

Але сама вона не може вирішити цю проблему – добре, коли в родині є якась авторитетна особистість", – розповідає Світлана Шумська.

Дитяча психіка також бере до уваги токсичні відносини між батьками, які сприймаються дуже хворобливо.

Психологиня пояснює, що токсичний вплив на дитину може проявлятися протягом різних періодів розвитку:

Дитинство

До одного року – це період прихильності, коли дуже важливо що транслює мама, тато і близькі люди.

Згодом починається криза трьох років і перші прояви самостійності, коли дитина активно вивчає світ навколо себе.

Вона аналізує не лише спрямовані до неї емоції, а спостерігає за спілкуванням батьків та побудовою сімейної системи.

Якщо між собою у батьків йдуть постійні війни – дитина буде сприймати все через призму страху.

Негативний досвід буде відкладатися в її підсвідомості та транслюватися в дорослому житті.

Криза семи років

Коли дитина йде в школу, у неї вже з'являються свої переживання, до яких можуть додаватися ще сімейні.

Якщо під час навчання батьки ставлять для дитини надто високу планку, вона починає відчувати себе перенавантаженою.

Такий процес часто супроводжується падінням самооцінки.

При цьому діти не можуть сказати батькам про свої труднощі, бо хочуть виправдати очікування.

Підлітковий період

Дитині потрібна любов, підтримка і сприйняття.

Якщо вона постійно стикатиметься з токсичністю і докорами, то почне відчувати  небезпеку.

І уже в дитинстві, особливо в підлітковому віці, буде виробляти стратегії для безпеки.

Все це може проявиться в психосоматиці, або в деструктивній соціальній поведінці – вуличні посиденьки, дивні компанії, погані звички.

7 меседжів токсичних батьків

Батьки такого типу оперують певними посланнями, які є індикаторами їхньої токсичності у відносинах.

Ці меседжі демонструють суперечність їхніх вимог та сприйняття навколишнього.

"Не будь собою"

В цьому посланні батьки можуть шифрувати "не будь собою – будь мною".

Часто за допомогою дітей вони хочуть реалізувати свої амбіції та нездійснені мрії.

Навіть якщо дитина немає такого бажання або хисту.

"Відбувається насильство над дітьми, але наче на благо. Може звучати фраза "я ж для тебе стараюся".

Тоді у дитини виникає відчуття провини. При цьому батьки часто щось вимагають, можуть дорікати грошима.

Навіть якщо така дитина розплачується з батьками – їм все одно недостатньо", – ділиться Катерина Гольцберг.

У дітей, які піддаються такому впливу, виникають проблеми із самооцінкою.

"На дитину навішують багато ярликів і ставлять рамки.

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім очікуванням і була зручною", – розповідає Світлана Шумська.

У такому випадку поширене також порівняння з іншими, коли дитина завжди гірша за когось.

"Дочка маминої подруги" народжується саме в устах токсичних батьків" – зазначає Катерина Гольцберг.

Не будь дитиною"

Воно притаманне для токсичних особистостей, які не можуть впоратися з функціями батьківства і хочуть перекласти відповідальність.

"Часто такі батьки навішують на дітей свої проблеми, наприклад, змушують їх брати участь в дорослих сварках.

Батьки намагаються використовувати дитину в якості дипломата, який зобов'язаний їх мирити.

Присутні інтенції "скажи мамі, скажи татові".

Тоді дитина вислуховує дорослі проблеми, з приводу грошей, розлучень, навіть інтимних моментів", – пояснює ситуацію Катерина Гольцберг.

Психологиня розповідає, що відповідальність в таких сім'ях, зазвичай, лежить на дитині.

"Їй дають вибір в ухваленні дорослих рішень, а потім звинувачують за те, що вона зробила це неправильно.

Навіть якщо батьки пропонують дитині вибирати, вони наполягають на рішенні, яке їм імпонує.

Але відповідальність за це буде нести дитина", – додає експертка.

У дорослому віці такі діти відчувають, що у них не було дитинства.

Через це їм важко побудувати якісь відносини чи комунікацію, бо вони все сприймають крізь призму дорослого бачення.

"Не виростай"

Батьки хочуть, щоб дитина завжди залишалась маленькою.

"Таким чином вони намагаються продовжити своє батьківство – часто від цього страждають молодші діти", – ділиться Світлана Шумська.

Такі послання не рідко йдуть від особистостей, які реалізували себе лише у батьківстві.

Згодом з таких дітей виростають інфантильні дорослі.

Їм внутрішньо важко відділитися від матері, вони не відчувають себе дорослими, самостійними людьми.

"Не приховуй від мене таємниць"

Це тип батьків, які хочуть максимально контролювати свою дитину.

Такі діти постійно зустрічаються з батьківськими маніпуляціями.

Вони знаходяться під максимальним наглядом, тому їм важко зробити власний вибір.

"Токсичні батьки вимагають від дитини незвичайної відвертості, коли немає межі навіть до особистого життя.

Можуть читати особисті листи або брати участь в комунікації між однолітками.

А все, про що дізнаються, можуть використовувати проти своєї ж дитини за допомогою звинувачень", – розповідає Катерина Гольцберг.  

"Не будь успішним"

"Зазвичай, токсичним батькам вигідні будь-які недосконалості їхніх дітей, але при цьому вони вимагають бути ідеальними.

Наприклад, дитина має проблему із зайвою вагою – батьки постійно говорять, що потрібно худнути.

Але самі ж загодовують – "ти що навіть в мами не поїси?", – пояснює Катерина Гольцберг.

Крім того, батьки можуть підсвідомо змагатися з дитиною.

В цю категорію також відноситься послання "нічого не роби", коли провокується безпорадність і зневіра у власні сили.

Тоді діти думають: "у мене руки ростуть не з того місця", "нічого не вийде, краще і не починати".

За подібними меседжами може також стояти пересторога батьків, які вважають, що бути лідером – небезпечно.

Часто це реакція на неприємний особистий досвід, тому вони програмують дитину завжди триматися середнього рівня і не робити особливих успіхів.

"Не відчувай"

На перший план виходять почуття батьків, а вже потім дитини.

"У таких сім'ях не поважають почуття дитини, не дають їй розкритися і навіть поплакати.

Тоді виростає покоління дорослих, які не вміють відчувати.

Звідси виникає залежність від різноманітних допінгів, бо самостійно важко спровокувати якісь почуття", – пояснює Світлана Шумська.

Крім того, є сім'ї, де немає довіри та емоційної близькості.

В результаті виростає дуже замкнута людина, яка не може налагодити стосунки ні з коханою людиною, ні з друзями.

"Не живи"

Такий меседж може пролунати від батьків, для яких дитина була небажаною, несподіваною, створила дискомфорт.

"Це послання можна сприймати так: "Твоє життя завдало шкоди моєму життю – іди геть".

В житті хтось із батьків міг використовувати фразу "Я тебе вб'ю, бо ти такий..."

Дитина при такому меседжі відчуває себе непотрібною", – розповідає Світлана Шумська.

В дорослому віці такі діти не вміють радіти, схильні до шкідливих звичок і можуть виснажувати себе важкою працею.

Тут доречно також згадати меседж – "не будь здоровим".

В цьому випадку людина з дитинства засвоює, що отримати любов і турботу вона може, лише будучи фізично хворою.

Тому часто страждає на різноманітні психосоматичні захворювання.

Як захиститися від токсичних батьків

Діти не можуть оцінити проблему токсичних батьків, чи впоратися з нею самостійно.

Ініціювати вирішення проблеми може один із батьків, який не є токсичним, або якась авторитетна особа.

У будь-якому випадку, дитині потрібна консультація із психологом.

Експертка Світлана Шумська зазначає, що дітям, які мають старших сестер чи братів, легше справлятися із тиском токсичних батьків. За умови, що вони не мають токсичних впливів.остійно зрозуміти і пропрацювати проблеми викликані поведінкою токсичних батьків людина може у дорослому віці.

"Буває так, що донька вже стаі мали біше досягнень.Доросла особистість повинна знайти спосіб з цим впоратися .

У цій ситуації, на жаль, кращим лікарем буде відстань.Іноді можна обмежити спілкування з батьками, повідомивши їм цю причину", – розповідає Катерина Гольцберг.

Психологиня пояснює, що з токсичними людьми потрібно встановлювати свої кордони і правила.

"Чим відрізняється доросла людина від дитини – остання повністю залежить від батьків, а доросла людина може вже прийняти рішення.

Якщо людина не пропрацює свої токсичні установки і послання, то за замовчуванням, неусвідомлено транслюватиме їх своїм дітям.

Тобто сценарій буде повторюватися і затягуватися сильніше", – застерігає Світлана Шумська.

                  7 ознак того, що ви круті батьки

Батьки часто хвилюються, що не так виховують своїх дітей.

Дуже легко потрапити у пастку, порівнюючи себе з іншими батьками чи шукати якісь вимірювані ознаки того, що ви хороші мама чи тато.

Клінічний психолог Надене Лінден виділила 7 ознак того, що у дитини – круті батьки, їх наводить Mother.ly.

1 Ваша дитина показує різні емоції перед вами

Ми можемо не хотіти бачити стільки емоцій своїх малюків, але здатність дитини висловлювати гнів, сум чи страх перед вами є хорошим знаком, що їй емоційно безпечно поруч з вами.

Погано, коли діти ховають свої емоції від батьків.

Часто це ознака великої проблеми у стосунках дитини з мамою/татом.

Не закривайтесь від дитини і не відволікайте її від почуттів. Уважно слухайте і намагайтесь зрозуміти.

Це каже дитині, що ви можете допомогти їй впоратися з почуттями і зрозуміти її точку зору.

2 Дитина приходить до вас, коли їй боляче або коли у неї проблема

Батьки роблять неймовірну роботу, коли дитина приходить до них зі своїми проблемами.

Це означає, що ви створили безпечну базу для своєї дитини, куди вона може прийти, коли буде треба.

Хороший спосіб заохотити дитину – відкрити обійми і вислухати їхні проблеми, навіть якщо це вам здається чимось мізерним.

3 Дитина може обговорити з вами свої почуття та думки і не боятися вашої реакції

Це позитивна ознака того, що у вас з дитиною відкриті, гнучкі та сприйнятливі стосунки.

Деякі батьки мимоволі обмежують спілкування з дітьми через їхню поведінку.

Наприклад, через надмірну реакцію на думки чи почуття дитини, які татові чи мамі не подобаються.

Інші батьки виглядають настільки крихкими для своїх дітей, що малюки не хочуть турбувати тата чи маму думками та почуттями.

Коли батьки кажуть: "Моя дитина – це моя скеля" – це викривлення. Батьки є скелею, діти не повинні бути нею для батьків.

Якщо вам потрібна додаткова підтримка – попросіть її в іншого дорослого.

4  Ваша реакція не критична і не навішує ярликів

Хороші батьки не навішують на дитину ярликів на кшталт "поганий", "лінивий", "неслухняний" чи "жадібний".

Якщо ваша дитина їсть шоколадний бісквіт перед тим, як його встигне скуштувати хто іще, чудовий тато чи мама фокусуються на її поведінці:

"Ти з’їв усе і не поділився ні з ким. У нашому домі важливо, щоб ти ділився з братиком/сестричкою. Як гадаєш, ти міг би так робити для своєї родини?".

Це звучить зовсім не так як: "Ти жадібна дитина. Іди до своєї кімнати".

5Ви заохочуєте дитину розвивати свої інтереси та таланти

Коли ви заохочуєте дитину розвивати свої інтереси та таланти, це допомагає їй відчути, що таке майстерність та досягнення.

Це може позитивно провести дитину через підліткові роки та перші роки дорослості.

Такий підхід навчає наполегливості та допомагає захиститися від ризикованої поведінки.

Це чудово – досягти успіху в тому, що любиш.

Батьки, які спрямовують дитячі інтереси, щоб заповнити свої нездійснені мрії – обирають згубний шлях.

Коли ви змушуєте дитину досягати успіху в чомусь з власних причин, усе може піти намарно, навіть якщо виглядає, що вони все роблять гаразд.

Діти можуть відчувати себе невдахами, відчувати тиск і контроль.

6 Ви створюєте кордони у поведінці, щоб убезпечити дитину

Чудові батьки скеровують поведінку дітей, встановлюючи кордони та обмеження.

Діти, яких не обмежують, часто закінчують з багатим списком проблем чи втрат.

Кордони допомагають дітям відчувати, що їх люблять і цінують, навіть якщо вони інколи порушують правила.

Ось деякі приклади корисних лімітів: лягати спати щодня у тій же годині, з повагою розмовляти з членами родини, не дозволяти підлітку ходити на вечірки, де розпивають алкоголь.

7 Ви виправляєте свої помилки

Здатність виправляти розрив стосунків з дитиною – ознака чудової мами чи тата.

Якщо ви накричали, надмірно на щось зреагували чи обізвали дитину, важливо відновити стосунки з малюком.

Поговоріть з дитиною про те, що ви дуже хотіли б впоратися з ситуацією.

Поясніть, що вам завадили сильні емоції, і ви не могли зреагувати так, як мали.

Шукати ознаки того, що ви круті батьки – навчили дитину читати чи їсти здорову їжу, наприклад – заманливо.

Але успішне батьківство – це створити безпечне середовище для дитини.

Створити місце, де дитина процвітатиме. Воно складається з любові, поваги та зв’язку з дитиною.

    

Шпаргалка для батьків: як навчати покоління Z

Покоління Z ("зети", пост-міленіали) – народжені після 1995 року.
Найстаршому з них зараз – 26 років, а більшість з них жодної секунди не жили у ХХ столітті.

Вони занурені у цифровий світ і дуже самостійні у висновках.

Пост-міленіали завжди впевнені та мають гостре критичне мислення.

Діти-Z цінують свободу та особистий інтелектуальний простір.

Не біжать за порадою до батьків, тому що все необхідне "загуглять" або ж запитають у Siri.

До нового покоління потрібне особливе ставлення, яке не злякає, а зацікавить у навчанні.

Для успішного навчання та розвитку "зетів" батькам та викладачам слід пам’ятати, що вони мають справу не з консервативними представниками суспільства, а з прогресивною молоддю, котра миттєво вбирає інформацію і здатна здивувати своєю креативністю та продуктивністю.

Сприйняття інформації

Діти цього покоління не знають часів без інтернету та сучасних технологій.

Вони віддають перевагу streaming-контенту, притаманному для Youtube: короткому за метром та з чіткою ідеєю.

Вони майже не дивляться довгі телевізійні шоу та нудні фільми, а відтак на них не впливає реклама та політична пропаганда.

Порівняно з іншими поколіннями, у дітей Z більш розвинена частина мозку, яка відповідає за візуальне сприйняття інформації.

Це легко пояснюється тим, що "зети" народжується зі смартфоном у правій руці і лептопом у лівій.

Саме тому пост-міленіали продуктивніше реагують на візуальну подачу матеріалу (таблиці, інфографіка), аніж на інші канали надходження інформації (кінестетичний, слуховий).

Приклад для наслідування

Покоління Z не визнає нав’язаних суспільством авторитетів та не йде сліпо за "лідерами думки".

Для "зета" важливо особисто оцінювати вагу та престиж людини, яка претендує на доступ до його мозку та пам’яті.

Тому діти будуть несамовито захищати свій розумовий простір від несанкціонованого втручання нудного розумника.

Байдуже, що він має вчений ступінь і роки досвіду.

У присутності Z-покоління всі соціальні статуси анулюються.

Найбільшими авторитетами для цього покоління є 13-річні Instagram- та YouTube-блогери, а ще незалежні 20-річні репери, що мають мільйони переглядів та сотні тисяч підписників.

Природньо, що кожен із Z мріє повторити успіх своїх кумирів.

Це бажання можна використати у якості мотивації для занять музикою чи іншим мистецтвом.

Підтримайте дитину в бажанні ділитись успіхами у соцмережах – для сучасних дітей фідбек важливий більше, ніж сам процес.

Форма навчання

Z-діти тримають потрібну інформацію на кінчиках пальців, все необхідне знайдуть за лічені секунди.

Саме тому складно утримати їхню увагу тривалий час, особливо якщо це 45-хвилинний урок чи півторагодинна лекція.

Це покоління краще опановує матеріал на практиці, аніж під час пасивного слухання.

Психологи радять розбити заняття на блоки, де чергуватимуться сети з поясненнями та практичні частини, де діти досягатимуть поставленої мети.

Увесь теоретичний курс навчання бажано перенести у цифровий варіант: книжки та конспекти – у хмарних сховищах.

Важливо практикувати лекції у форматі онлайн-вебінарів.

Не забувайте: ці діти знають вартість своєму часу та увазі.

Правильна мотивація

Це покоління цінує досягнення результату тут і зараз.

Вони дуже залежні від успіху.

Тож краще розділити виконання одного великого завдання на декілька етапів у формі своєрідного інтелектуального квесту.

Вирішивши просту проблему, дитина переходить до виконання наступної, складнішої.

Відчуття маленької перемоги на кожному етапі мотивує все більше мотивує дитину.

Ви здивуєтесь, наскільки далеко може їх завести жага до успіху. Нехай лише у навчальному форматі.

Підсумуємо: для виховання та розвитку покоління Z відкиньте всі умовності схематичного і застарілого виховання.

Зверніться до прогресивних ідей та методик.

Не варто надто довго спілкуватися з ними як з дітьми, адже вони дорослішають значно швидше, аніж інші покоління.

Тримайтеся з ними на рівних, стежте за трендами, будьте на одній хвилі та пропонуйте нові цікаві завдання.

Для зетів важливо відчувати, що їхні зусилля не даремні, а отримані знання та набуті навички принесуть швидкий результат.

     

5 факторів, які роблять дитину лінивою чи навпаки вмотивованою

Чому одні школярі виглядають зацікавленими та вмотивованими бійцями, яким до всього є справа?

Інші ж схожі на сонних мух без жодної мотивації до будь-якої діяльності, і життя взагалі...

В тому, що дитина є піонером чи лінивцем, є вплив багатьох факторів, які впливають в різних пропорціях, і взаємозалежні, тому ніколи не можна знати відповідь достеменно.

А що ж за фактори?

1 Генетика

В народному фольклорі є вислів, що на дітях геніїв природа відпочиває.

Наука ж каже, що статистично, дитина у двох високих людей буде нижчою за них, хоча все ще високою.

А дитина у двох невисоких людей буде вищою за обох з них, хоча й все ще середнього зросту. Це як прояв принципу гомеостазу, прагнення до рівноваги.

В інакшому випадку, діти високих батьків поступово б виросли трьохметровими гігантами, а діти батьків невисокого зросту поступово б перетворилися в милих гномиків.

Тобто, якщо батькам пощастило бути активними та енергійними та вони змогли досягнути хороших результатів в житті, то нехай розуміють, що у нижчій активності дитини та її досягненнях – напряму є їх генетична вина.

І навпаки, якщо взяти так звану "неблагополучну" сім'ю, де батьки не були передовими активістами, генетичний рівень активності їхніх дітей буде вище за середній, і потенційних рівень їхніх здобутків буде вищий за батьківський.

2 Мотивація та наявні ресурси

Чим менше в нас всього є, тим більше мотивація, щоб всього у нас було більше.

Тому, чим скромніше живе сім’я, тим більше мотивація буде у дитини, тут все просто.

Дослідження роздрібної торгівлі показують, що в супермаркеті значно простіше вибрати з двох йогуртів, ніж з десятка. І чим більше видів йогурту з’являється на полиці, тим рідше його купують взагалі.

На те, щоб зробити вибір, теж потрібна енергія, і якщо вибір складний, то енергії після вибору може вже й не залишитися.

Якщо в місті є лише секція плавання, то значно вище шанси, що дитина буде активно ним займатися тривалий час. Якщо ж можна буде вибирати між плаванням і танцями, то рівень зацікавленості в будь-якій з цих діяльностей, на жаль, буде менший.

Причому, зрозуміло, що вибір потрібен, тому що різним дітям цікаві різні види діяльності, але можливість змінювати свій вибір цю енергію забирає.

Тому, єдиною рекомендацією батькам, якщо вони хочуть зберегти активність дитини, буде обмежувати можливості змінювати ресурси, після того, як рішення прийнято.

Є  батьки, кому важливо часто змінювати види діяльності, щоб дати можливість дитині знайти те, що її цікавить. Це теж є можливою стратегією, проте необхідно розуміти, що інтерес та активність в кожному новому зайнятті буде все нижчою та поступово згасати.

3 Виховання та вивчена безпорадність

В разі, якщо від дитини не залежить її власне життя, якщо батьки вирішують за неї, як їй жити, якщо її спроби йти за власними бажаннями закінчувалися невдачами, енергії та активності на подальші рухи у дитини стає все менше і менше.

І коли, на якомусь етапі, батьки вирішують, що дитина вже достатньо доросла та самостійна та дають їй максимум свободи та можливостей для самореалізації, виявляється, що потяг вже пішов і ніякого інтересу до проактивної побудови власного життя у дитини вже не залишилося.

Тому, важливо не розривати віри дитини у власний контроль за своїм життям, і своїм навчанням і реалізацією власних інтересів в тому числі.

Певно, оптимальний шлях – максимальна демократія під час прийняття рішень та максимальна тиранія під час наступної діяльності.

4 Очікування від дитини

Будь-який спортивний тренер, будь-який видатний вчитель, різноманітні дослідження та експерименти кажуть, що ключ до високих результатів – високі о чікування.

Піднімаючи планку все вище і вище, дитина тягнеться до кращих результатів. Вона старається і працює.

Зрозуміло, що є й темний бік, про який не так говорять – всі ті зламані діти, які не змогли відповідати тим очікуванням, що ставились до них.

Тож батьки мають бути мудрими у формуванні власних очікувань та виборі людей, які працюють з їх дитиною.

5Оточення та референтна група

Відомий освітній експерт Кен Робінсон в книзі "Як знайти своє призначення" пише про те, що необхідно знайти свою "стаю" – людей, що схожі на тебе.

З точки зору активності та енергії, дитина буде схоже на своє оточення – якщо всі навколо кволі – у дитини, як соціального створіння, буде відсутня мотивація відрізнятися.

Якщо ж у мікрогрупі дитячого оточення є цінності досягнення, пізнавальної активності та ентузіазму, то й дитина буде теж тягнутися, щоб не відставати від інших.

Зрозуміло, що до підліткового віку, найважливішою референтною групою є сім’я. Батьки, що люблять життя у всіх своїх проявах, чинять правильний вплив на дитину.

Банально, але ті, що знесилені після робочого дня чи тижня, лежать навпроти "ящика", мають зворотній вплив.

Тож, батькам варто бути максимально чесними з собою, усвідомлювати свої власні цінності та робити ті кроки, які справді реалізують їх. І – всім активних дітей з палаючими очима!

    

10 щоденних звичок, які підсилять ваш зв’язок з дитиною

Зв'язок батьків з дитиною – єдина причина, чому діти свідомо дотримуються наших правил.

Дитина, яка відчуває міцний зв'язок з батьками, хоче співпрацювати з ними.

Вчені нагадують: щоб стосунки були здоровими, що на кожну негативну взаємодію нам потрібно 5 позитивних.

Багато часу ми проводимо з дітьми, скеровуємо їх, поправляємо, нагадуємо про щось, критикуємо, бурчимо, ниємо і навіть кричимо – тому важливо стежити за тим, щоб "формула" 5 взаємодій працювала.

Видання mother.ly радить 10 щоденних звичок, які варто дотримуватись батькам, щоб зміцнити зв'язок з дитиною.

1 Прагніть до 12 обіймів з дитиною щодня

Сімейний терапевт Вірджинія Сатір сказала: "Нам потрібно четверо обіймів щодня для виживання. Нам потрібно вісім обіймів щодня для підтримки, і 12 обіймів для росту".

Найперша річ зранку – пригорнути дитину на кілька хвилин, а остання річ у дні – обійняти дитину перед сном.

Обіймайте дитину, коли прощаєтесь з нею, коли зустрічаєтесь, і часто просто так.

Покуйовдіть їй волосся, погладьте / поплескайте по спині, обійміть за плечі.

Зустріньтеся з дитиною очима й усміхніться, це ще один вид дотику.

2 Грайтеся

Сміх і пустощі допомагають вам тримати зв'язок з дитиною, стимулюючи ендорфіни та окситоцин у вас обох.

Зробіть сміх щоденною звичкою, це також дає дитині шанси "просміятися" свої тривоги за смуток, щоб вона не відчувала себе самотньо і була більш схильна відкритися.

Гра допомагає дітям хотіти співпрацювати.

3 Коли ви взаємодієте з дитиною – відімкніть гаджети

Справді. Дитина запам’ятає на решту свого життя, що вона була такою важливою для своїх батьків, що вони вимикали свої телефони, щоб її послухати.

Навіть вимкнення музики в машині – потужне запрошення до спілкування.

4 Спілкуйтесь перед і під час перехідних періодів

У дітей бувають складні часи, коли вони з одного періоду дитинства переходять в наступний.

Якщо ви подивитесь в дитячі очі, назвете на ім’я, знайдете зв’язок, змусите дитину сміятись, то впевнитесь, що у неї є внутрішні ресурси скерувати себе через перехідний період.

5 Окремий час на кожну дитину

Робіть усе, що треба, щоб виділяти 15 хвилин на кожну дитину окремо, щодня.

Робіть, що дитина хоче, або що хочете ви.

У дні вибору дитини просто скеруйте свою любов у напрямок, який вона покаже.

У "свої" дні спробуйте якісь активності. Пограти ігри чи зайнятись чимось іншим, щоб дитина сміялась.

6 Запросіть емоції

Дитині потрібно висловлювати свої емоції, або вони почнуть керувати її поведінкою.

До того ж, це можливість допомогти дитині впоратись з різними ситуаціями, через які вона сумує. Завдяки цьому ви зблизитесь ще більше.

Тож зберіть все своє співпереживання, не дозволяйте злості брати гору, і запросіть у вашу розмову емоції – сльози і страхи – вони завжди ховаються за злістю.

Пам’ятайте, що ви та людина, якій дитина достатньо довіряє, щоб при вас поплакати.

Визнайте почуття дитини і запропонуйте зрозуміти її біль.

Зрештою, дитина відчує себе більш розслабленою і ближчою до вас.

Так, це дуже важко.

Регулювати власні емоції перед засмученою дитиною – одне з найважчих завдань батьків.

7 Слухайте, співпереживайте

Зв’язок починається зі слухання.

Прикусіть свій язик, якщо треба, можете додавати лише: "Ого! Вау! Ясно.. Справді? Як це було? Розкажи трошки більше".

Звичка дивитись на речі з перспективи дитини запевнить її, що ви поважаєте її і шукаєте найкращих для вас обох рішень.

Це допоможе вам бачити причини поведінки дитини, яка в іншій ситуації могла б здатися вам божевільною.

А також допоможе регулювати ваші власні емоції, в тому числі під час сварок.

8 Сповільніться та смакуйте моменти

Ви не лише женете дитину за її графіком. Тому можете провести кілька хвилин разом перед сном.

Кожна взаємодія впродовж дня – це можливість зв’язку з дитиною.

Сповільніться і розділіть цей момент з дитиною.

Дозвольте їй понюхати ягоди перед тим, як помнути їх на пюре чи зробити пиріг.

Коли допомагаєте дитині помити руки, покладіть свої руки під струмінь води разом з дитячими, і розділіть відчуття.

Понюхайте її волосся, послухайте сміх.

Подивіться в дитячі очі і зустріньте їхнє серце відкритим своїм.

9 Пригортання перед сном та спілкування

Лягайте з дитиною в ліжко трохи раніше, поясніть, що хочете провести з нею час, обіймаючись і спілкуючись у темряві.

Ці моменти єднання запрошують дитину розповісти, що сталося у школі, як ви гаркнули на неї зранку, чи про переживання про завтрішню поїздку.

Вам прямо зараз горить вирішувати якісь проблеми? Ні. Тоді просто послухайте.

Запевніть дитину, що чуєте її хвилювання, що ви разом вирішите їх, завтра.

Наступного дня так і зробіть, не порушуйте слова.

Ви здивуєтесь, наскільки поглибляться ваші стосунки.

І не позбувайтесь цієї звички, коли дитина виростає.

Часто ніч – єдиний час, коли підлітки готові вам відкритися.

10 Коли ви з дитиною – пориньте "в неї" на 100%

Більшість з нас проживають життя ніби в напівприсутності в ньому.

Але у вашої дитини – лише 900 тижнів дитинства перед тим, як вона покине дім.

Вона може піти перед тим, як ви її пізнаєте.

Спробуйте це на практиці. Коли взаємодієте з дитиною, віддайтесь цьому на 100%.

Будьте прямо тут і прямо зараз для неї, відпустіть все інше на час спілкування.

Ви не зможете так робити постійно, але можете перетворити на звичку робити так кілька разів на день.

Згодом побачите, як час на таке спілкування з’являється все частіше.

Ви побачите, що такі речі створюють моменти з дитиною, що розтоплюють серце.

  

25 фраз, які надихнуть вашу дитину бути більш впевненою в собі

Дитсадок став новим першим класом, де у дітях змалку розвивають академічні здібності.

Але усі інтелектуальні вміння світу мають малу ціну, якщо людина не має сміливості їх використовувати.

Тому побудова здорової самооцінки у дитини має бути пріоритетом батьків.

The Huffington Post розповідає про 25 фраз, які допоможуть підняти самооцінку у дитини і збільшити її впевненість у собі.

1. "Ти зможеш!"

Наші слова як батьків стають внутрішньою мовою у головах дітей.

Ми знаємо, що наші діти дуже багато на що здатні – тож нехай ваші слова допоможуть їм у це повірити.

Уникайте казати: "Ти можеш поранитись/наробити собі біди" чи "Не провалися".

Наш тон і слова мають випромінювати впевненість.

2. "Це було сміливо"

Іноді деякі речі ми повинні казати вголос.

Це означає, що ми даємо дітям знати, що помітили їхню хоробрість.

Коли ми це помічаємо – малюки теж це усвідомлюють.

3. "Ти усе зробиш"

Ви знаєте, що у дітей є навички і вміння у певній сфері/сферах, тому ваша підтримка дасть їм додаткові сили, щоб досягти успіху.

4. "Я вірю в тебе"

Як батьки, ми повинні вірити у здібності своїх дітей.

Коли ви відкрито кажете, що вірите в дитину, ви надихаєте її.

5. "Ти можеш зробити важкі речі"

Цю фразу слід казати, коли якісь перешкоди здаються дитині нездоланними.

Вона каже дітям те, що їм потрібно почути – усвідомлення, що це важка робота і що вони зможуть її здолати.

6. "Незалежно від результату, я люблю тебе"

Нашим дітям потрібно чути слова, які випромінюють любов, яка не має умов.

Це означає запевнювати їх у нашій любові незалежно від результату. 

7. "Давай спробуємо зробити це разом"

Іноді нам усім потрібна рука допомоги і впевненість, що нам допоможуть, коли це буде потрібно.

8.  "Як ти це зробиш?"

Питайте. Коли бачите, що дитина робить щось складне, кажіть: "Як ти це все зробиш? А ти зможеш зробити це ще раз?".

9. "Це звучить круто! Можеш розказати більше?".

Зробіть ще один крок вперед – попросіть дитину розвивати свою думку.

І ви почуєте гордість в їхньому голосі, коли вони пояснюють.

10. "Як я можу допомогти?"

Коли дитина застрягла, не бійтеся запропонувати їй свою підтримку.

Хай вона знає, що може скористатись вашою допомогою будь-коли.

11. "Зроби так добре, як тільки можеш"

Ми ніколи не зможемо виграти усе, зробити усе чи бути усюди.

Але ми можемо дуже старатися.

Тож навчімо цьому своїх дітей.

12 "Я знаю, що це важко, але я бачила, як ти робив це раніше".

Хай діти мають докази того, що вони раніше уже були успішними.

Це дасть їм впевненість, що вони зможуть зробити це знову.

13. "З тебе досить"

Байдуже, який результат – вони мають знати, що їм достатньо і вони можуть зупинитися у точці, де є зараз.

14. "Я пишаюся тобою"

Цієї фрази для вашої дитини ніколи не буде замало.

15. "Навіть коли ми розгублені, все одно любимо один одного"

Почуття розгубленості, злості чи безнадії – це людські емоції, вони нормальні.

Ця фраза пояснює дитині, що незважаючи на ці сильні почуття, ми все одно на їхньому боці і любимо їх просто так.

16. "Цікаво, що станеться, якщо…"

Спробуйте викликати цікавість і новий спосіб мислення, цікавлячись можливостями.

17. "Чи ви знаєте, що означає слово "галактика"?"

Діти люблять вчити нові слова. Допоможіть їм у цьому.

18. "Хочеш послухати історію?"

Діліться історіями з дітьми. Розповідайте про часи, коли ви долали перешкоди, досягали своїх цілей і досягали нових вершин.

19. "Ви хочете спробувати щось божевільне?"

Давайте дітям челенджі, які, як малюки думають, їм не по зубах. 

20. "Іноді нові речі можуть лякати, але вони також можуть захоплювати"

Діти схильні чіплятися за людей і середовища, які їм знайомі.

Але якщо ми підкреслюємо, якими цікавими і веселими можуть бути нові досвіди, ми заохочуємо в малюках впевненість вийти з зони комфорту.

21. "Я знаю, що ти робив усе, що міг. Я пишаюся твоїми зусиллями"

Коли ми бачимо, що діти працюють на повну, ми маємо визнати ці зусилля перед ними.

Зрештою, життя – це мандрівка, а не марафон.

22. "Я бачу, тобі це цікаво. Давай дізнаємось більше"

Заохочуйте цікавість і допитливість у дітей будь-якого віку.

Вони будуть більш схильні шукати нову інформацію і вивчати щось впевнено.

23. "Іноді ми помиляємось, але так ми вчимося"

Наше зростання наповнене каменями спотикання і досвідом навчання.

Коли ми виховуємо дітей, не соромлячи їх, допомагаємо дітям використовувати свої помилки як уроки.

24. "Який виклик ти поставиш собі сьогодні?"

Почніть говорити про зростання, зміни і страх перед ризиками.

З кожним завершеним викликом самооцінка дитини ростиме.

25. "Повторюй за мною: "Я можу це зробити"

Позитивні запевнення мають велику силу. Вони можуть переробити мозок.

Коли ми вчимо дітей використовувати позитивні запевнення з раннього віку, вони матимуть з них користь навіть коли виростуть.

   

4 поради, як допомогти дитині любити навчання

Ви помічали, що деякі діти мотивовані пізнавати нове, тоді як інші цілком апатичні роблять лише те, що мають робити, і не більше?

Але яка б характеристика не описувала вашу дитину, ви можете вплинути на її бажання навчатися.

Автори книги "Чого потребують діти, щоб мати успіх" ("What Kids Need to Succeed") визначають 4 правила, які сприяють прагненню до нових знань.

1 Покажіть дитині, що ви цінуєте навчання

Почніть говорити з дитиною про те, що ви очікуєте від неї. Зокрема, що вона буде серйозно ставитися до навчання у школі або що навчання має бути у пріоритеті.

Крім того, важливо, щоб і ви, як батьки, постійно вивчали щось нове. Таким чином ви створите модель навчання протягом усього життя.

2 Допоможіть дитині розвити внутрішню мотивацію

Однією із причин, чому деякі діти не люблять школу, є те, що вони не розглядають своє життя через 20 років.

Коли це можливо, поєднуйте знання, які отримує дитина у школі, з її інтересами: чи то її цікавлять технології, чи то спорт, тварини, чи, можливо, певна мета.

Якщо дитина висловлює інтерес до певної професії, запитайте її, які знання та навички вона повинна мати, щоб отримати цю роботу, вступити до університету, коледжу тощо.

3 Навчайтеся разом із дитиною. І нехай дитина також стане вашим учителем

Значну частину знань дитина зазвичай отримує за межами школи.

Пам’ятайте, що ви – перший і вічний учитель вашої дитини.

Є так багато всього, чому потрібно навчатися!

Виховуйте у дитини інтерес до навколишнього світу.

У домашніх умовах це може бути прополка у саду чи вирощування рослин.

Деякі діти обожнюють копирсатися у землі та спостерігати за тим, як щось проростає.

Проводьте час разом на кухні, готуючи та експериментуючи.

Ремонтуйте разом речі, вирішуйте разом головоломки, вирушіть разом у подорож зі справжньою картою.

Здійсніть одноденну поїздку до музею, природного центру або історичного місця.

Чим більше ініціатив ви проявляєте, тим краще.

І врешті попросіть дитину навчити вас чомусь. Це може бути щось, пов’язане зі спортом, машинами, модою, мистецтвом або навіть мобільними додатками.

І не забувайте, що велике значення має повне залучення. Залиште всі свої гаджети.

4 Плануйте інший вид відпустки

Дозвольте дитині допомогти вам спланувати відпустку. Включіть у неї рекреаційні, навчальні заходи, які не мають нічого спільного з сидінням на пляжі.

Спитайте, що їй подобається найбільше. Можливо, багатоденна подорож на машині – це саме те, про що вона мріє?

Так, школа – це важливо, однак слід пам’ятати, що насправді навчання відбувається усюди.

Допоможіть їм розкрити свої особисті мотиви навчатися.

Коли діти правильно мотивовані, вони стануть більш залученими у шкільний процес та матимуть більшу прихильність до навчання.

Не всі діти процвітають у школі. У них важливо розвивати допитливість та мати альтернативні методи навчання.

І у цій сфері ніхто не зможе так впливати, як батьки.

        

9 випадків, коли слід сказати дитині “Ні”, щоб вона виросла успішним дорослим

На автостоянці

Дітей треба вчити дуже обережно поводитися на автостоянці, бо машинам важче помітити малюка, який випадково може вибігти перед авто.

Вони можуть загинути. Тому тут не може бути компромісів.

Ви повинні сказати дітям тримати вашу руку на паркінгу, "не зважаючи ні на що".

А якщо ви довіряєте дитині, вона може триматися за ремінь вашої сумки чи пасок на одязі.

Дайте дитині чітко зрозуміти непорушність цього правила, але будьте емпатичними.

Поясніть, що це заради її ж безпеки: "Ти не можеш бігати автостоянкою, маєш бути поруч. Ти можеш загинути".

Якщо дитина шкодить іншим

Малюки не розуміють, що роблять, коли завдають болю собаці чи коту.

Доктор рекомендує проявити співчуття: "Бідний песик, бідолашник котик. Будь люб'язним з ними".

Але якщо дитина уже це усвідомлює, має почути чітке "Ні" і обережне пояснення спокійним тоном, чому так робити не можна.

Якщо дитина стала жертвою цькувань або сама знущалася з інших

Психологиня радить, як налаштувати "внутрішній радар" дитини.

Скажіть: "Якщо хтось чіпляється чи знущається з іншої дитини, ти не повинен приєднуватись до того, щоб змусити когось почуватись погано.

Навіть якщо це твій хороший друг, а іншу дитину ти не знаєш чи вона тобі не подобається".

Якщо дитина руйнує особисту власність інших

Якщо дитина руйнує речі інших, ви повинні її навчити і сказати:

"Ти не повинен заходити у кімнату братика і ламати його речі тільки тому, що ти злий на нього. Ти маєш поважати його особисту власність".

Якщо дитина роздягається на публіці

У нашому суспільстві бути голим на публіці з певного віку уже не ОК, каже психологиня.

За її словами, ліміт – це 4 роки. Хай малюк почує від вас:

"Твоє тіло прекрасне – сильне, красиве та особливе – але деякі його частини мають бути приватними і ти не повинен ділитися ними зі всіма".

Коли дитина погано поводиться в кафе чи ресторані

Якщо дитина не може дотримуватись правил закладу, у якому вона перебуває, вам не слід брати її туди.

Деякі діти можуть повитирати ноги об скатертину, збити офіціанта з ніг, чи зачепити ще когось.

Вони мають чітко запам'ятати: погана поведінка означатиме заборону відвідувань таких місць.

До того ж, люди, які прийшли у ресторан чи кафе, мають право на тихий обід, тому якщо діти починають вередувати, батьки повинні делікатно, але чітко сказати їм припинити.

Поведінки в аеропортах та літаках

Аеропорти мають певні правила та обмеження, яких потрібно дотримуватися незалежно від віку.

Діти не можуть копати крісло перед ними, не можуть постійно піднімати/опускати столик у літаку, бо це може заважати пасажирам навколо.

Вони так само не можуть гучно кричати, бо це громадське місце і малюків потрібно навчити правилам такої поведінки.

Коли ви вчите їх поводитись і реагувати на незнайомців

У дорослому віці ми завжди спілкуємося з різними незнайомцями, тому дітям потрібно знати, з якими незнайомцями говорити безпечно.

Але ви повинні навчити малюка "золотого" правила: він за жодних умов не повинен йти разом з кимось, кого не знає, чи з дорослим, якого знає, але з яким не дали дозволу іти батьки.

Коли дитина створює плани з друзями

У родині психологині є правило: не можна порушувати свою обіцянку провести з кимось час лише тому, що у вас є краща пропозиція.

Наприклад, ви запланували щось зробити з другом після школи, а інший друг каже: "Ходи з нами на морозиво!", а ви якраз хочете ним поласувати.

В такому разі ви не можете відмовити другу, з яким уже про щось домовилися.

Ви можете запропонувати піти разом з іншими людьми на морозиво, але не скасувати зустріч.

Чому діти не розповідють про проблеми в школі

Головна причина, чому дитина не ділиться своїми переживаннями з рідними – це відсутність довірливих відносин.

Вона боїться розсердити, засмутити або розчарувати батьків. Також може бути соромно за щось, що трапилося з її вини.

"Дитина мовчить, бо боїться, не довіряє, чи не хоче засмутити батьків.

У неї немає розуміння, що вона завжди може отримати підтримку чи пораду.

У якийсь момент дитина емоційно не витримує, і тоді дійсно починається проблема, з якою впоратися складніше без довірливих відносин", – розповідає дитячий психолог Світлана Шумська.

Інколи діти не хочуть обговорювати свої переживання через тотальний контроль чи суворі вимоги до виховання.

Важливо, щоб батьківська турбота не переросла у надто пильне спостереження.

"Зрозуміло, що батьки переживають, але якщо вони весь час запитують: "Тебе ніхто не ображає?", "Ніхто не б'є?", "А ти добре себе ведеш?", то дитина постійно відчуває тиск.

Їй може здатися, ніби з нею щось не так, ніби вона неповноцінна, що від неї чекають чогось більшого.

Відчуття пильного контролю і якихось підозр триматиме дитину в напрузі", – розповідає психологиня.

Якщо школяр не може поділитися переживаннями з батьками, то проблема затягується, розвивається і зрештою приводить до перенапруження.

Психологи назвали кілька ознак, які можуть вказувати на те, що дитина відчуває емоційний дискомфорт:

• відсутність апетиту;
• втрата ваги;
• часті головні болі;
• поганий настрій;
• усамітнення в кімнаті;
• безсонні ночі;
• важке пробудження;
• психосоматичні гострі болі в животі, головні болі, ГРВІ;
• підвищена плаксивість;
• агресивна поведінка;
• розсіяність при виконанні домашніх завдань;
• нав'язливі рухи або сіпання;
• небажання йти в школу.

"Поганий настрій чи самопочуття – це симптом, а не корінь проблеми. Так тіло сигналізує про те, що щось не так.

Для дитини це несвідомий спосіб повідомити, що є негаразди", – пояснює Світлана Шумська.

Як налагодити з дитиною довірливі відносини

Довірливі відносини варто вибудовувати ще до початку навчання у школі.

Щоб дитина змогла відверто розповідати про своє шкільне життя, батьки повинні створити правильну атмосферу і першими робити кроки на зустріч.

"Почнемо з того, щоб розповісти дітям про свій день. Якщо ми хочемо почути від дитини інформацію, то повинні давати фундамент і ділитися чимось про себе.

Це зворотний зв'язок, не можна чекати відвертості лише від дитини", – пояснює Анна Покровська.

Світлана Шумська називає 6 правил, які допоможуть батькам сформувати довірливі стосунки з дитиною:

👨‍👨‍👧  Аналізувати почуття дитини

Коли дитині погано, буває такий набір змішаних почуттів, що вона не може розібратися в них.

Тоді потрібно акуратно відокремити одне від іншого, зрозуміти, коли дитина ображена чи засмучена.

Важливо також вислухати малечу, дати їй зворотний зв'язок та допомогти розібратися.

👨‍👨‍👧  Проявляти інтерес

Інтерес до життя дитини в батьків повинен бути присутнім завжди, не лише коли виникли проблеми.

Потрібно цікавитися її особистістю поза навчальним процесом, наприклад, запитати з ким вона дружить, чим захоплюється.

👨‍👨‍👧  Розуміти та знати потреби дитини

Діти дуже різні – одні люблять галасливі компанії, інші – хочуть спокійно почитати книжку.

Батьки мають розуміти, що важливо для дитини та який в неї емоційний стан.

👨‍👨‍👧  Виявляти таланти та здібності

Це потрібно робити змалку, щоб в майбутньому уникнути напруги.

Наприклад, якщо в дитини є здібності до математичних наук, то не потрібно насильно водити її в музичну школу, чи навпаки.

Батьки повинні направити дитину в ту галузь, де їй буде цікаво.

👨‍👨‍👧  Піклуватися і приносити користь

Дитина повинна відчувати близькість, турботу, щирість і знати, що в будь-який момент мама і тато допоможуть їй.

👨‍👨‍👧  Допомагати при необхідності

Це варто робити тільки тоді, коли дитина попросила. Не потрібно ходити по п'ятах і вистежувати, що там не так.

Як говорити з дітьми про проблеми у школі в різному віці

📌  Молодша школа (6-10 років)

Діти в цей період можуть бути дуже емоційними, бо вони лише вчаться пізнавати себе.

Їм важко описати власні емоції чи переживання, бо інколи вони їх просто не розуміють.

"Діти тільки вчаться рефлексувати. Тому таке просте питання "як пройшов твій день?" – для дітей вкрай важке.

Вони ще не можуть описувати свої почуття та відношення до чогось.

Може виникнути ситуація, коли дитині потрібна підтримка, але вона не знає, як сформувати запит до дорослого", – пояснює особливості такого віку Анна Покровська.

При цьому діти дуже орієнтовані на дорослих.

Якщо дитина бачить, що дорослі тривожаться з приводу школи, то у неї спрацьовує захист. Вона починає приховувати щось від батьків, щоб зберегти спокій.

"Тобто підтримка потрібна, але дитина її не просить, а на питання про справи відповідає, що все нормально", – розповідає психологиня.

Дитині легше ділитися негативним досвідом, коли вона бачить, що батьки стійкі, некритично сприймають інформацію та готові її підтримати.

У такому віці до дитини потрібно знайти особливий підхід і вести розмову в зрозумілій формі.

Не варто напосідати на дитину, проте можна допомогти їй відкритися, поділившись власним досвідом.

"Дітям дуже важко вербально описувати свої почуття, тому тут потрібно спочатку розслабити дитину.

Можна розповісти власну історію, навести приклад, почати говорити, щоб відключилися захисні механізми у мозку", – радить Анна Покровська.

Світлана Шумська додає що в такому віці для дітей важлива ігрова діяльність.

Крім того, їм потрібно бути у колективі та спілкуватися у групі.

"Можна пояснювати все через ігрові форми, наприклад, настільні або рольові ігри, в яких діти беруть участь.

Важливо давати їм можливість спробувати всі ролі, тобто дитина повинна розуміти, як перемагати і програвати", – ділиться Світлана Шумська.

  Середня школа (11-14 років)

В 11-14 років – це молодший підлітковий вік, коли дитина починає все аналізувати.

Відбуваються глобальні зміни у всіх сферах життя.

Дитина взаємодіє з батьками, вчителями, іншими людьми, які вимагають від неї певної поведінки.

"Багато тривоги виникає тому, що це адаптація до нового життя – як знову до першого класу.

Змінюється класний керівник, додаються нові фігури, нові правила, кордони, вимоги.

Буває, накопичується дуже багато проблем, тому що діти емоційно ще незрілі.

Це нормально, що у дитини виникають питання, які потрібно вирішувати у 5-7 класі", – розповідає Анна Покровська.

Крім того, у цьому віці діти проходять пубертатний період. Він може супроводжуватися перепадами поведінки, зміною настрою, емоційністю.

У цей час на перший план виходить спілкування з однолітками. Тому конфлікти часто можуть бути пов'язані з несприйняттям в колективі.

"Дитині соромно зізнатися, що з нею щось не так, коли її не сприймають однолітки.

Тоді вона замикається і до останнього не розповідає про негаразди", – пояснює Світлана Шумська.

Психологиня рекомендує батькам підійти до ситуації з позиції співробітництва та допомоги.

Не можна використовувати якісь докори чи висміювання, від яких дитина може ще більше ніяковіти. Навпаки, потрібно створити безпечне та довірливе середовище.

"У спілкуванні батьки потрібні дитині як співрозмовники та партнери, які підтримують – а не критикують, здатні допомогти в скрутну хвилину.

Тоді дитина зможе з ними взаємодіяти", – зауважує експертка.

У цей період у дітей вже немає такого контролю дорослих, як був у молодшій школі.

"У батьків ілюзорно складається уявлення, що дитина виросла з молодшої школи, тому підтримка їй не потрібна", – застерігає Анна Покровська.

Натомість діти орієнтуються на однолітків і намагаються розв'язувати проблеми один одного.

Це той вік, коли вони вербально діляться своїми емоціями та відчуттями.

Але коли батьки запитують про справи у школі, то діти здебільшого вважають, що їх цікавлять саме успіхи та оцінки.

"На жаль, це дійсно іноді так. Коли батьки запитують тільки, що зробив, як здав.

Це функція контролю, але вона не про контакт, щирість та підтримку", – зауважує Анна Покровська.

Експертка радить батькам наголошувати на тому, що вони бачать у дитині більше особистих граней.

"Якщо ми дитині даємо стійку самооцінку, завдяки нашим відносинам, то вона буде ділитися своїми переживаннями, бо так виліковується психіка, коли є якесь напруження.

Навіть якщо дитина в підлітковому віці вередлива, то не потрібно відштовхувати її.

Варто продовжувати турбуватися і бути на її боці, не забуваючи про кордони, правила і вимоги", – пояснює підлітковий психолог.

Старша школа (15-18 років)

У підлітковому періоді діти починають шукати себе у майбутньому.

"Це викликає багато напруги та страху. Тому дуже важливі сімейні цінності, традиції, спілкування в сім'ї, позиція старшої чи молодшої дитини", – розповідає Світлана Шумська.

Важливо, щоб за попередні два періоди у батьків та дитини сформувалися довірливі відносини, тоді у підлітковому віці з цим не виникатиме проблем.

"Якщо у молодшій та середній школі дитина ділилася з батьками своїми справами та шкільним життям, то їм не потрібно буде працювати над відносинами – вони вже сформувалися.

Авторитет і попередні зусилля працюватимуть на них", – розповідає Анна Покровська.

У підлітковому віці конфлікти можуть посилитися, якщо ці відносини з дитиною не були збудовані.

При цьому батьки повинні дотримуватися курсу довіри та підтримки.

"Запитати про справи у школі потрібно так, щоб показати дитині, що батьки готові до будь-якої інформації, та підкріплювати це своєю поведінкою", – додає експертка.

Як підтримати дитину в проблемній ситуації

Найперше потрібно пояснити дитині, що будь-яку ситуацію можна вирішити.

Вона має відчути, що не сам на сам із проблемою, а школа – це не все її життя.

"Завжди є, як мінімум, два варіанти розв'язання конфлікту: або ми вирішуємо це у школі, або можемо змінити школу, щоб знайти більш безпечне середовище" – пояснює Анна Покровська.

Далі психолог рекомендує намагатися повернути до себе прихильність дитини.

Наприклад, запитати, чи готова вона зараз поділитися переживаннями, чи не буде заперечувати, щоб батьки поспілкувалися з вчителем.

Часто діти не розповідають про шкільні негаразди, які трапилися з їхньої вини.

Якщо дитина сама поділилася з батьками провиною – це свідчить про її особистісний ріст.

У такому випадку батьки повинні контролювати власні емоції, щоб підтримати дитину – а не налякати.

"Найперше потрібно стримати свою реакцію, щоб не зробити таку гримасу, від якої дитина хотіла б втекти.

Згодом спокійним тоном звернутися до дитини з подякою, що вона вам це довірила", – радить Анна Покровська.

У такому випадку важливо наголосити на тому, що довіра на першому місці.

"Мотив дитини – поділитися своїм поганим вчинком.

Таке вербальне усвідомлення своєї провини – дорого коштує.

Це називається емоційна зрілість, через такі якості особистість підлітка зростає і розвивається", – додає експертка.

Батьки можуть допомогти дитині виправити помилку, встановити нові кордони та домовленості.

В жодному разі таку проблему не можна виносити на загал, чи соромити дитину в присутності інших.

"Якщо дитина щось зробила не так, з нею потрібно розмовляти наодинці, не робити зауваження при вчителях, інших дітях чи батьках", – зауважує Світлана Шумська.

Тут також важливо визнати саму ситуацію. Пояснити, що розумієте, що таке трапляється і як це неприємно.

Варто також розібратися, що спонукало дитину до такого рішення, чи не було якихось зовнішніх провокацій.

Згодом проговорити та підібрати всі варіанти, як дитина може налагодити цю ситуацію.

Щодо втручання батьків у розв'язання проблеми, тут потрібно розуміти наскільки такі дії є доцільними.

Наприклад, якщо у дитини спостерігаються різноманітні психосоматичні симптоми, вона несвідомо просить про допомогу, то батьки можуть поспілкуватися з вчителем або сімейним психологом.

Проте іноді батьки самі гіперболізують конфлікт і загострюють його.

"Буває так, що дитина відкрилася, а батьки від своєї тривоги починають "робити добро".

При цьому дитина не просила втручатися, чи давати публічного розголосу цій ситуації.

А батьки вже і в школі, і в батьківському чаті всіх на щось налаштували.

Вони це роблять від тривоги – а діти соромляться такої гіперопіки, бо іноді це висміюється", – пояснює Анна Покровська.

вами психолога, є випадки, коли батьки обов'язково повинні втручатися у ситуацію – це шкільний булінг.

"Якщо ми бачимо, що дитина живе у пригніченому стані через шкільне цькування, то не треба себе годувати ілюзіями, що діти розберуться самі.

Жертва не може змінити та впливати на процес, бо влада завжди у агресора і кривдників.

Тут потрібна тільки доросла участь і негайна допомога", – розповідає експертка.

Говорити з дітьми про проблеми булінгу, небезпеки у мережі та сексуального насильства можна з 6-8 років, коли дитина почала активно користуватися мережею.

"Якщо у вашої дитини в руках гаджет, потрібно починати говорити про конкретні проблеми.

Протистояти булінгу допомагає найперше повага у сім'ї, коли дитина знає, що у неї є свої особисті кордони, кордони між батьками, нема приниження, психологічного насильства.

Але якщо вдома дитину пригнічують і критикують, то вона не розпізнає в школі булінг, бо уже звикла жити в таких умовах", – застерігає Анна Покровська.

Щодо використання інтернету та соціальних мереж, то батьки повинні доступно пояснити дитині базові правила користування.

"Ми ж розповідаємо дітям як поводитися на вулиці, жити серед людей, дотримуватися правил безпеки.

З інтернетом потрібно покроково робити аналогічно.

Якщо у дитини вже відкрита соціальна мережа, варто пояснити, що під аватаркою привабливої дівчини чи хлопця може написати хтось, кого вона зовсім не знає", – радить експертка.